вівторок, 14 червня 2016 р.

Декада місійності УГКЦ. Середа. Чисте сумління, второпність та здатність обґрунтувати віру у Воскреслого (Дії 23:1 – 11).

Поглянувши на синедріон, Павло мовив: «Мужі брати, я по цей день цілком за добрим сумлінням поводився перед Богом.» 2. Аж тут первосвященик Ананія велів тим, що стояли біля нього, бити його по устах. 3. Тоді Павло сказав до нього: «Бог тебе буде бити, стіно побілена! Як? Ти сидиш, щоб мене судити за законом, і наперекір законові велиш мене бити?» 4. Присутні ж сказали: «Ти зневажаєш Божого первосвященика!» 5. А Павло мовив: «Не знав я, брати, що то первосвященик; написано бо: Ти не будеш говорити зле проти начальника твого народу.» 6. Павло ж знаючи, що одна частина (ради) складалася з садукеїв, а друга з фарисеїв, кликнув у синедріоні: «Мужі брати! Я фарисей, син фарисеїв. За надію у воскресіння мертвих мене судять!» 7. Як тільки він це мовив, виникла незгода між фарисеями та садукеями, і розкололися збори; 8. бо садукеї кажуть, що нема воскресіння ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають одне і друге. 9. І зчинився великий галас. Деякі книжники з групи фарисеїв, підвівшися, твердо заявили: «Ми не знаходимо нічого злого в цьому чоловіці; а що, як до нього говорив дух або ангел?» 10. Через те ж, що спір ставав дедалі більший, тисяцький, боячися, щоб вони не розірвали Павла, звелів загонові зійти і вирвати його з-поміж них і відвести в твердиню. 11. А наступної ночі Господь став перед ним і мовив: «Бадьорися! Як ти свідчив про мене в Єрусалимі, так свідчитимеш і в Римі.»
Павло звинувачений в тому, що увів у храм язичника, постає перед судом синедріону (22:30-23:11). Синедріон (Велика рада) – 70 осіб на чолі з первосвящеником, - в часі правління римлян мав дуже широкі повноваження й регулював громадянські та релігійні справи. У новозавітні часи у великий Синедріон входило три види членів: первосвященики (діючий і попередній первосвященики), старійшини (племінні і сімейні представники мирянської аристократії), книжники (переважно з фарисейської партії). Для звинувачувального вироку треба було зібрати 2\3 голосів. Споч. наводились оправдальні свідоцтва, а потім звинувачувальні.[i] З часу римської окупації, посада первосвященика дуже часто була предметом торгів, внаслідок чого первосвященики мінялися дуже часто.
Переконання, яке випливає з чистого сумління.
Коли Павло почав свою оборону, сторожі наказали бити його по устах, вказуючи тим, що він не має права на захист. Знаючи Закон, Павло відповідає вказуючи, що той хто велить його бити, подібний до побіленої стіни, котра зовні покрашена а всередині прогнила, - протизаконний суд не може бути виконанням Закону, й стягає на себе Божу кару.
Виглядає, що первосвященик не мав на собі знаків розрізнення, й Павло не  знав, хто його бив, а оскільки він не спілкувався з первосвящеником вже близько 20-ти років, то й не знав хто саме тепер при владі. Однак дізнавшись хто саме його вдарив, апостол, виявив повагу до посади, але не до її сьогоднішнього носія. В такий спосіб Павло зберіг золоту середину в складному питанні: повага до влади, котра повинна збергіти мир та спокій, не означає потурання беззаконню, - інакше кажучи, - повага до офіційних структур не тільки не виключає, але навіть включає нагадування людям у владі про їх обов'язок, про те, що їм личить і не личить робити.[ii]
Сам Павло, "по цей день цілком за добрим сумлінням поводився перед Богом", - тобто не завжди все робив правильно, але коли робив щось не правильно, то негайно виправлявся, як саме тепер виправився в "грісі незнання" (Дії 23:5).  Саме для таких випадків (ненавмисних гріхів) й існувала старозавітня система жертвоприношень. Павло знав, що фарисеї вірили в те, що Бог закликає всіх правителів керуватися справедливис судом, й що ця віра була частиною сподівань на майбутнє відновлення усього світу в часі воскресіння коли відбудеться подія, яку часто називали новим творінням. Насувається Останній Суд, й тому всі інші суди повинні бути справедливі.[iii]
Второпність та здатність обґрунтувати віру у Воскреслого.
Садукеї, які не вірили у воскресіння мертвих й Останній Суд, думали цілком інакше ніж їх суперники фарисеї, а отже й інакше поводилися. Розуміючи відтак, що надіятися на чесний і справедливий суд немає сенсу, оскільки він після першого ж оправдання відразу отримав побої, Павло відважується на сміливий крок і заявляє, що його судять "за надію у воскресіння мервих". Фарисеї знали, що Павло проповідує воскресіння Ісуса, й були з ним не згідні, оскільки очікували тілесного воскресіння усього народу Ізраїля, а не однієї особи, однак  деяку  долю правди в його словах вони  були готові визнати й тому вирішили його підтримати.
Внаслідок цього почалася страшна колотнеча, й трибун розуміючи що ситуація вийшла з під контролю викликав підкріплення й відвів Павла в казарми, поки його не розірвали на шматки.
Як і в попередні рази (пор. Дії 18:9-10), цю найжорстокішу кризу супроводжує видіння: наступної ночі Павлові з'явився Господь, щоб його підбадьорити та зміцнити в його намірах. Для великого апостола, як і для численних християн в наступних століттях такі моменти просвітління та внутрішньої ясності були надзвичайно важливі. В Єрусалимі Павло не загине. Його бажання йти до Риму дійсно було божественним покликанням. Комфортної подорожі в імперську столицю Господь не обіцяє, але апостол туди потрапить заради того, щоб свідчити. Навіть у цих здавалося б безплідних зіткненнях Павло мав свідчити про Господа… Слово "свідок", це слово, від якого походить поняття "мученик"…[iv]  
Місійне завдання: Старатися щоденно потверджувати свою віру ділами: навчанням основ віри, молитвою та милосердям. Щодня знаходити час на пізнання Божого Слова, щоб наше сумління формувалося етикою Євангелія та щоб ми були здатними пояснити іншим підстави своєї надії. Прочитати/ вивчити на пам'ять з Катехизму 7 діл милосердя для душі та тіла.



[i] Metzger B. M. The New Testament: Its Background, Growth, and Content. p. 62-63
[ii] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28. p. 167
[iii] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28. p. 168
[iv] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28. p. 170

Немає коментарів:

Дописати коментар